Історія закладу освіти

Школа існує ще з другої половини XIX століття. Десь приблизно в кінні і 80-х років того століття в селі була церковно-приходська 2-класна школа і навчалися  в ній  16-17 учнів.

Приміщення такої школи було тимчасове і перехідне, один рік знаходилось в одному місці, на наступний - в іншому. Це була хата, на її місці тепер стоїть пам’ятник. Діти в цій школі навчалися з пізньої осені і до весни, до початку сільськогосподарських робіт. В 1903 році за ініціативою жителя села Щітки Пастухова Івана на місці сучасного клубу для церкви було збудовано будинок, але більш далекоглядні жителі села домовились з власником будинку і те приміщення стало школою. Там навчалися діти села.

В 1928-1930 роках було збудоване приміщення для банку, а вже у 1933 році у ньому розпочався перший навчальний рік.

Під час другої світової війни приміщення було зруйноване та занедбане, тому що в ньому розмістилась фашистська конюшня. Після звільнення Вінниччини від фашистів в березні 1944 року наші славні односельчани усім селом дружно взялися за відбудову. Швидко нова школа відкрила двері дітям села й мала назву Щітецька семирічна школа, бо в ній навчалися діти з 1-го по 7-ий клас. До школи ходили діти з сіл Щітки, ІІисарівка, Кайдашиха. Навчання проводилось у дві зміни. Були паралельні класи. В школі працювали на той час 16 вчителів, які доклали багато зусиль, щоб виховати хороших, розумних та працьовитих людей.

Із стін нашої школи вийшло багато людей, яких знають не лише в районі та області, а й в усій Україні та за кордоном.

Серед випускників нашої школи с багато лікарів, інженерів. педагогів, культурних діячів, добрих та працьовитих людей.

Школа по праву пишається своїми вихованцями.

Сільська школа – це унікальне явище, тому що школа в селі – це соціокультурний, освітній центр, який акумулює духовність і традиції, національну ментальність і звичаї народу. Якщо живе школа, триває життя села.

В даний час в школі навчається 109 учнів. Навчально-виховний процес забезпечують 17 педагогічних працівників. Працює 9 чоловік обслуговуючого персоналу. Очолює колектив директор школи  Шалімова Наталія Василівна

      З  24 грудня  2020 року Щітецька СЗШ І-ІІ ступенів отримала новий статус – Комунальний заклад «Щітецька гімназія Вінницького району Вінницької області».

Адреса:  с. Щітки, вул. Богдана Хмельницького, 65/1, 23206.

Тел. тел.(0432) 56-93-33,

E-mail: shchitkyvr@gmail.com

Сайт: https://sht.at.ua/

Статут закладу:   Статут гімназії.pdf

 

 

Історія села Щітки

Поселення Щітки існувало ще в XVI столітті. Такий запис числиться в обласному архіві, в книзі «Історія Вінницької області».

Поселення Щітки було вільним. Мешканці цього поселення не були кріпаками, а вільними козаками.

В XVII – XVIII столітті поселення було набагато більшим і носило назву – Козацьке село. Мешканці села не мали наділів за межами села і наймалися до панів сусідніх сіл. Вони ще займались ремеслом: робили полотно, щітки з рогози, а пізніше і кошики. Дане ремесло зберіглося за селом і понині.

В селі не було попа, не було церкви. Більша частина жителів була прикріплена до церкви в честь святої Покрови в селі Писарівка, менша частина – до церкви святого Георгія в селі Великі хутори. Більшу частину села називали Щітками, а меншу — Тиненками.

Існує версія про назву села. Назва походить від слова щітка. В далеку давнину поселенців називали – щітянами. В другу частину поселення зайшов невідомий чоловік, який кілька разів зникав, а потім знову з’являвся, поселився він і побудував курінь біля вільхової долини. Пішла молва: «притинявся». Від того часу називали цю частину поселення «Тиненками».

При вході в село із шляхової дороги ліворуч був великий став, біля нього три невеличких ставочки. Над ставом стояла велика хата з болота. В тій хаті жили три монашки. Вони доглядали за ставом. Став і трохи землі біля ставу належали Браїловському жіночому монастиреві.

У вершині ставу від поселення була земля, яка належала земству, її називали – царською землею. Пізніше називали просто «Царина». В глиб поселення, де було возвишення, був побудований камінний льох, де зберігали посолену рибу. Над льохом стояла хата, яка набагато різнилась від хат поселенців. Це також належало Браїловському монастиреві.

З ставу витікала вода і текла в ксьондзів став. По обидві сторони річки земля була монастирська.

Після реформи «Скасування кріпосного права» – вона була викуплена і роздана невеликими діляночками більш заможним поселенцям. Ці наділи називали — ділянками.

Став в селі називали «черничим» від слова – черниці. Під час колективізації став з прилеглими землями став колгоспним. Монашок виселили і поселили чоловіка, який допомагав будувати в селі колгосп. Прізвище цього чоловіка було Кирилюк.

Так появились в селі нові люди на прізвище Кирилюки. Кирилюка було убито. Ким, ніхто не може визначити.

Село розділялося на дві частини продовгастою долиною з невеликими ставочками. Один із ставочків належав володарю Івану, в селі його називали Івасем. Так до нашого часу став цей називають — Івасевим.

На далеченькій відстані від села, над дорогою, що вела в сусіднє село, під самими землями Коцюбинських стояли три осиротілих хатки, ніби вистрілені з села, землі за цими хатами називали «Стрілицею». Вони прилягали до садиб сусіднього села Хиженець, а від Щіток відділялись двома дорожками – схід і захід, що розходились з однієї дороги. Кілька хат, що прилягали до західного розвітлення називали «Кайдашихою». Частину хат, садиби яких прилягали до Писарівщини і лісів називали «Азією».

Нині село ці назви зберегло за собою.

 

Мистецтва с. Щітки Писарівської територіальної громади

Засноване село Щітки в 1770 році. Раніше ця територія була не заселена.

В Церковних книгах згадується, що на вільну землю  заселялися люди, які втікати від панів із Писарівки та інших ближніх сіл. Назва села пішла  від роду зайнятості місцевих жителів. Їх ремеслом було виготовлення щіток та кошиків із рогози, якої було вдосталь  біля сільських водоймищ.  Рогозоплетіння стало основним заняттям  жителів села. Серед поселенців була  родина сліпих, в якій всі займались виготовленням щіток.  «Драма щіткарів» - так зазначено у  церковній книзі. Традиції цього ремесла передаються з покоління в покоління. В Щітках з рогози виплітали  взуття,  капелюхи, доріжки і навіть одяг. А що вже кошики, то рівних їм на ярмарку не було, як згадують старі люди.  Історія села рясніє  іменами кращих майстрів, серед них сестри Наталя і Павліна Григоренко, які свої кошики майстерно гаптували ніжними візерунками.  Згадується, що щітецькі  рогозяні вироби скуповували вінницькі купці і відправляли їх в Польщу, Німеччину та Австрію. Після Жовтневої революції – в 30-х роках в с.Щітки була організована артіль «Червоний кустар», яка об’єднувала багато колгоспників.

 Не забуті в селі традиції рогозоплетіння і сьогодні. Славними продовжувачами древнього ремесла  є Надія Іщенко   та   Галина Заєць, яка  у 1989 році очолила шкільний гурток декоративно-прикладного мистецтва, в якому діти залюбки навчаються ремеслу своїх предків. Нині цей гурток працює при Щітецькому сільському клубі. Рогозяні постолики, корзини, сумки, капелюхи майстринь та їх учнів користуються великою популярністю. Їх роботи  часто експонуються на районних обласних та всеукраїнських виставках.

На нинішній виставці  будуть представлені    вироби Надії Іщенко, Галини Заєць та їх учнів. Доповнять експозицію роботи художників Олександра Кальченка, Ірини Попенко, Мар’яни Силагіної, гобелени Наталії Очеретної, декоративні тарелі Ірини Угринчук і Тетяни Щитініної, вишиті картини Тетяни Глушко,  рушники Лідії Кривешко. Центром експозиції виставки стануть ткані орнаментальні рушники  місцевих майстрів. Гарним доповненням до експозиції виставки будуть старовинні вироби декоративно-прикладного та ужиткового  мистецтва: ікони, ткані рушники, скатерки, килими, налавники, доріжки, жіночий одяг, тернові хустки, весільні атрибути, а також гончарні вироби (гладущики, горнята, тощо) авторами яких є місцеві народні умільці. Щедрість  та гостинність жителів села ви відчуєте, скуштувавши смачні страви місцевої традиційної кухні, а також будете мати можливість помилуватися  обрядовими  хлібами, які представлять місцеві коровайниці. 

Матеріали на Всеукраїнську культурно-мистецьку акція

«Мистецтво одного села»

 

18.05.2024

Повернутись назад